24 грудня 2017 року виповнилося 80-років від Дня
народження В’ячеслава Чорновола – державного, громадського, політичного діяча,
журналіста, народного депутата України I – III скликань, одного із лідерів
українського правозахисного руху, багаторічного лідера Народного Руху України.
Біографію Героя України нагадує Український інститут
національної пам’яті.
В’ячеслав Чорновіл походив із родини сільських учителів.
Закінчив школу із золотою медаллю. Навчався на факультеті журналістики
Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. У 1964-1965 рр. склав
кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури Київського пед.
інституту, готувався до захисту дисертації: «Борис Грінченко як журналіст,
публіцист і громадський діяч».
8 серпня 1965-го виголосив гостру антикомуністичну
промову на відкритті пам’ятника Тарасу Шевченкові в селі Шешори на Гуцульщині.
Місяць по тому разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом виступив проти арештів
української інтелігенції на прем’єрі фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих
предків» у київському кінотеатрі «Україна». В’ячеславу Чорноволу за «політичне
хуліганство» влада оголосила сувору комсомольську догану. Тоді ж його не
зарахували до аспірантури, куди він пройшов за конкурсом.
Його перша кримінальна справа на початку 1966-го
пов’язана з відмовою давати свідчення на закритому судовому процесі над Б.
Горинем, М. Горинем, М. Зваричевською та М. Осадчим. Суд виніс окрему ухвалу
про притягнення В’ячеслава Чорновола до відповідальності за відмову свідчити. 8
липня 1966-го його засудили на три місяці виправних робіт за місцем роботи з
відрахуванням 20% заробітку на користь держави. Тоді ж Чорновіл підготував
документальне дослідження «Правосуддя чи рецидиви терору?» – один із найсміливіших
зразків тогочасної політичної публіцистики. А укладання авторського збірника
«Лихо з розуму» (Портрети двадцяти «злочинців»), який вийшов друком у Парижі,
стало причиною другої судової справи. 15 листопада 1967-го В’ячеслава Чорновола
за «виготовлення і розповсюдження документів, що містять наклепницькі вигадки
на радянський державний і суспільний лад», засудили до 3 років позбавлення
волі.
У 1970-му він створив підпільний журнал «Український
вісник». Впродовж двох років видав 6 випусків з інформацією про політичні
репресії в Україні та хронікою українського національного спротиву.
Знову В’ячеслава Чорновола арештували на початку 1972-го
за аналогічними звинуваченнями. 12 квітня 1973-го судова колегія Львівського
обласного суду винесла вирок: 6 років позбавлення волі у виправно-трудовій
колонії суворого режиму з засланням на 3 роки. Покарання відбував у таборах
Якутії. Навіть там не здавався, вів боротьбу за статус політичного в’язня.
Після виходу на заслання написав книгу «Тільки один рік», передав її за кордон,
але подальша її доля невідома.
Під час перебування на засланні в Якутії, в травні
1979-го став членом Української Гельсінської групи. Напередодні Олімпійських
ігор 1980-го, влада, зачищаючи громадський простір, сфабрикувала звинувачення
проти В’ячеслава Чорновола в замаху на згвалтування. Він був засуджений на 5
років позбавлення волі. На знак протесту Чорновіл витримав 120-денне
голодування.
У 1983-му був достроково звільнений без права виїзду в
Україну. Повернутися на Батьківщину Чорновіл зміг лише за два роки у 1985-му.
З 1990 року Чорновіл став народним депутатом, був
активним членом Народного Руху України та його головою з 1992-го. Тричі
обирався депутатом Верховної Ради України (1990, 1994, 1998). Чорновіл всіляко
намагався створити умови для самоствердження, самореалізації національного
організму, набуття економічної могутності, культурного розвою, втілення в життя
соборницької ідеї, надання Україні суб’єкта міжнародного співтовариства.
За книгу «Лихо з розуму» став Лауреатом Міжнародної
журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975) та Лауреатом Шевченківської
премії (1996).
25 березня 1999-го Чорновіл загинув в автомобільній
катастрофі під Борисполем за нез’ясованих обставин.
У 2000 р. йому посмертно присвоєно звання Герой України з
удостоєнням ордена Держави за визначний особистий внесок у національне
відродження України, послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної
Української держави, активну громадську і політичну діяльність.
